Компетентнісно-діяльнісний  підхід у викладанні інформатики в школі

«Велика мета освіти це не знання, а дії»

 Герберт Спенсер

        Сучасне суспільство вимагає виховання са­мостійних, ініціативних, відповідальних грома­дян, здатних ефективно взаємодіяти у  виконанні  соціальних, виробничих і економічних завдань. Виконання цих завдань потребує розвитку особистісних якостей і творчих здібностей люди­ни, умінь самостійно здобувати нові знання та розв'язувати проблеми, орієнтуватися в житті суспільства. Саме ці пріоритети є в основі рефор­мування сучасної загальноосвітньої школи, го­ловне завдання якої — підготувати компетентну особистість, здатну знаходити правильні рішення у конкретних навчальних, життєвих, а в майбут­ньому,— і професійних ситуаціях. Тому акту­альним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісно діяльнісного  підходу в навчанні, що перед­бачає спрямованість освітнього процесу на фор­мування і розвиток ключових компетенцій осо­бистості. Результатом такого процесу має бути сформованість загальної компетентності людини, що містить сукупність ключових компетенцій і є характеристикою особистості.

Трошки теорії.

Діяльнісний підхід — спрямованість навчально-виховного процесу на розвиток умінь і навичок особистості, застосування на практиці здобутих знань з різних навчальних предметів, успішну адаптацію людини в соціумі, професійну самореалізацію, формування здібностей до колективної діяльності та самоосвіти;

Компетентнісно-діяльнісний урок (КДУ) - гнучка цілісна динамічна система взаємопов’язаних компонентів, змістових ліній, компетенцій і педагогічних ситуацій. Такий урок процесуально й змістовно забезпечує предметний та духовний розвиток учня-читача, неперервність інтенсивної розвивальної взаємодії вчителя й колективу в умовах класу та інших форм організації навчально-виховної діяльності школи. Компетентнісно-діяльнісний урок зорієнтований на досягнення планованого кінцевого результату всіма суб’єктами навчального процесу. 

Складові́ компетентнісно-діяльнісного уроку:
КДС – компетентнісно-діяльнісна педагогічна ситуація, яка наперед спланована чи спонтанно виникла в процесі підготовки/реалізації змісту предметної освіти на конкретному занятті;
КДП – компетентнісно-діяльнісні прийоми, які забезпечать виконання цілого ряду функцій: транслятивно-перетворювальна; соціалізаційно-адаптивна; проектувально-конструкторська; організаційно-консультативна; інформаційно-візуалізаційна; компетентнісно-оцінювальна; контролювально-корегувальна;
КДМ – компетентнісно-діяльнісні методи предметної освіти: 1) пояснювально-ілюстративний (рецептивно-репродуктивний), 2) метод читання, переказування, оповіді предметного тексту; 3) евристичний, дослідно-пошуковий, проблемний, 4) творчо-синтетичний, 5) програмно-проектувальний, 6) моделінгово-аудіовізуальний;
КДЗ – компетентнісно-діяльнісні засоби навчання/учіння в статичних і динамічних умовах, які розроблюються в різний спосіб із метою підсилення сприйняття змісту матеріалу;
КДСп – компетентнісно-діяльнісні способи організації особистісно зорієнтованих педагогічних ситуацій під час предметної діяльності школярів;
КДР – компетентнісно-діяльнісні режими здобуття предметної інформації та здатність її адаптувати, використати в різних професійних і життєвих ситуаціях;
КДЗм – компетентнісно-діяльнісні змістові лінії предметної освіти, які визначено як Державними стандартами, так і практикою*, наприклад, із історії: людина — людина, людина — суспільство, людина — влада, людина — світ уявлень та ідей, людина — простір, людина — природа, людина — світ речей;
КУ-Д – набір компетенцій, якими зможуть оволодіти суб’єкти навчального процесу. 

Зміна ідей світових технологій значно швидша ніж зміна суспільства, тому перед освітою постає важливе завдання: готувати інноваційну людину, яка спроможна нестандартно мислити, творити і діяти. Здатність людини до змін і до творення дасть можливість конкурувати в європейському просторі.
     Стрімкий розвиток у сучасному світі інформаційно-комунікаційних технологій та системи мас-медіа нагально потребує цілеспрямованої підготовки особистості до вмілого і безпечного користування ними. Одним з основних завдань шкільної освіти сьогодні є: підготовка учнів до швидкого сприйняття і опрацювання великих обсягів інформаційних даних, озброєння їх сучасними засобами і технологіями роботи, формування у них інформаційної компетентності. Вчитель повинен розуміти ту роль, яку він може відігравати у формуванні особистості учня, особистості інформаційної цивілізації. Щоб сформувати інформаційну культуру в учнів, вчитель і сам повинен володіти такою культурою. І лише педагог, який може мислити креативно і прогресивно, прогнозувати результати своєї діяльності й моделювати навчально-виховний процес на основі досягнень сучасної педагогічної науки, є гарантом нової якості освіти. Реалізація компетентнісної парадигми, яка орієнтує педагогів на впровадження в практику цілісного підходу до розвитку особистості, зумовила потребу прийняття нових державних стандартів. Державний стандарти освіти ґрунтуються на засадах особистісно-орієнтованого, діяльнісного і компетентнісного підходів, що зумовлює чітке визначення результативності складової засвоєння змісту загальної освіти. За новим державним стандартом нова філософія освіти відповідає гуманістичній спрямованості, ґрунтується на унікальності кожної особистості, і має за мету забезпечення найоптимальнішої адаптації кожного в умовах інтенсивної, незалежної інтелектуальної діяльності. 
Основною ознакою діяльнісного підходу є розвиток потреби і здатності до: 

• самоуправління;
• саморегуляції;
• самоорганізації; 
• самоконтролю навчальної діяльності учня.

І потрібно не забувати , що важливою умовою при цьому виступають:

• гуманістичне ставлення до кожної дитини; 
• довірливе діалогічне спілкування; 
•  прийняття кожної дитини такою, якою вона є.
  Компетентнісний підхід до навчання ґрунтується на уявленнях про компетентність як загальну здатність особистості, над предметне утворення, як інтегрований результат навчання, пов’язаний з умінням використовувати знання та власний досвід у конкретних життєвих ситуаціях.

Компетентність – інтегрована здатність особистості, набута у процесі навчання, що охоплює: знання,  уміння, навички, досвід, цінності та ставлення, які можуть цілісно реалізуватися на практиці. Компетентність не може бути зведена лише до фактичних знань. 
Маємо знати, що під час навчально-виховного процесу ми працюємо над формуванням у дітей ключових, міжпредметних та предметних компетентностей. До ключових компетентностей належать 9 компетентностей, серед яких 6 починають формуватися у початковій школі і продовжуються у основній та старшій.
Не будемо наразі зупинятися на кожній ключовій компетентності, зверніть увагу, серед зазначених компетентностей є компетентності з ІКТ.
У Державному стандарті початкової загальної освіти інформаційно-комунікаційна компетентність передбачає:

• Здатність учня орієнтуватися в інформаційному просторі, володіти і оперувати інформацією.

¨     Вміння добувати, осмислювати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел, користуватися різноманітною довідковою літературою.

¨     Здатність учня використовувати інформаційно-комунікаційні технології та відповідні засоби для виконання особистісних і суспільно значущих завдань.

Незаперечним є факт, що з одного боку інформаційно-комунікаційні технології виступають як засіб навчання, з іншого – як засіб, що дозволяє не лише одержувати доступ до світових інформаційних ресурсів, комунікувати із з іншими на сучасному рівні, а й формувати навички критичного мислення, навички мислення високого рівня – вміння аналізувати, синтезувати та оцінювати інформаційні дані, проводити певні самостійні дослідження.
Метою навчання курсу «Інформатика» є формування і розвиток предметної ІКТ-компетентності та ключових компетентностей для реалізації творчого потенціалу учнів і їх соціалізації у суспільстві, що забезпечить готовність учнів до активної життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства та їх спроможність стати не лише повноцінними його членами, а й творцями сучасного суспільства.
Завданнями навчання інформатики в основній школі є формування в учнів здатностей, знань, умінь, навичок і способів діяльності: 

• проводити основні операції над інформаційними об’єктами, зокрема створювати та опрацьовувати інформаційні об’єкти в різних програмних середовищах; 
• здійснювати пошук необхідних інформаційних матеріалів (відомостей) з використанням пошукових систем, зокрема в Інтернеті; 
• алгоритмічно, логічно та критично мислити;
• висувати нескладні гіпотези навчально-пізнавального характеру і перевіряти їх при розв’язуванні практичних задач з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ);
• використовувати засоби ІКТ для обміну повідомленнями та організації співпраці при розв’язуванні навчальних, в тому числі які виникають при навчанні інших предметів, дослідницьких і практичних життєвих завдань;
• планувати, організовувати та здійснювати індивідуальну і колективну діяльність в інформаційному середовищі;
• безпечно працювати з інформаційними системами.

Цей курс розглядається як необхідний інструмент, який в сучасному інформаційному суспільстві сприятиме більш успішному навчанню учнів, формуванню предметної і ключових компетентностей, всебічному розвитку дитини шкільного віку.
Потрібно звернути увагу , що ІКТ розглядаються в курсі як об’єкт, і як засоби навчання. Тому при викладанні інформатики потрібно якомога ширше використовувати предметні зв’язки.
У програмі для 5-9 класів зазначено, що кінцевим результатом навчання інформатики є сформовані на основі здобутих знань, вмінь і навичок, досвіду навчальної та життєвої діяльності, вироблених ціннісних орієнтацій, позитивної мотивації предметна ІКТ-компетентність та ключові компетентності, зокрема інформаційно-комунікаційна, навчальна, комунікативна, математична, соціальна, громадянська, здоров’язбережувальна. Зверніть увагу, шановні коллеги, що не згадується загальнокультурна компетентність. Однак вона має неабияке значення. Адже відомо, що навіть якщо у в 5-класників не було досвіду вивчення інформатики у початкових класах, багато з них, маючи власні комп’ютери, вміють працювати за ними, і є користувачами соціальних мереж. Учителю обов’язково потрібно звертати увагу на етику спілкування в мережі Інтернет. Як правильно звертатися, не забувати вітатися. Складається враження, що наша молодь скоро не зможе правильно формулювати свої думки, перейдемо на спілкування комп’ютерним сленгом (смайликами, емотиками).
Предметна ІКТ-компетентність учнів виявляється у таких ознаках:

• розуміння наукових основ інформатики, фундаментальних понять і питань створення й опрацювання даних, принципів побудови й функціонування засобів інформаційних і комунікаційних технологій;
• розуміння ролі інформатики та ІКТ у сучасному інформаційному суспільстві;
• вміння аналізувати прості інформаційні процеси, що відбуваються у живій природі, суспільстві та техніці, будувати інформаційні моделі реальних об’єктів і процесів;
• здатність раціонально використовувати комп’ютер, комп’ютерні засоби, мережні технології та програмні середовища для вирішення компетентнісних задач, які виникають в конкретній життєвій і навчальній ситуаціях та пов’язані з пошуком й опрацюванням даних, їх зберіганням, поданням і передаванням; 
• здатність алгоритмічно мислити при плануванні, організації діяльності, зокрема навчальної;
• здатність ефективно планувати і організовувати свою діяльність з використанням ІКТ;
• здатність спілкуватися та співпрацювати з використанням ІКТ для виконання різноманітних завдань, в тому числі комплексних;
• готовність дотримуватись правових і морально-етичних норм при роботі з даними і програмними продуктами; 
• вміння безпечно працювати з комп’ютерним і комунікаційним обладнанням, використовувати засоби захисту даних. 

Зважаючи на те, що Інформатика — це теоретична та прикладна (технічна, технологічна) наука, що вивчає структуру і загальні властивості інформації, а також методи і (технічні) засоби її створення, перетворення, зберігання, передачі та використання в різних галузях людської діяльності, постає питання 
       Як же зробити, щоб на уроці інформатики реалізовувалися всі вищезазначені підходи тобто особистісно орієнтований, компетентнісний і діяльнісний.
Перш за все вчителю треба зрозуміти, що пасивні знання практично не виробляють у дітей ніяких навичок. На уроці маємо створити такі умови роботи, за якими процес навчання буде зорієнтований на формування в учнів досвіду: пізнавальної діяльності, виконання різних способів діяльності, емоційнісного ставлення, і як результат творчої діяльності. Велику увагу потрібно приділити організованому початку уроку, налаштування на позитивні результати, очікування дітей від уроку.
Враховуючи, що інтенсивне використання комп'ютерних засобів у навчально-виховному процесі може вплинути на здоров'я учнів, потрібно постійно повторювати правила поведінки в комп’ютерних класах та пам’ятати, що час роботи учнів за комп’ютером не повинен перевищувати 15 хвилин на уроці. Не забувати про фізкультхвилинки, як рухливі, так і вправи для очей. При цьому пам’ятати, що правила запропоновані чи вчителем, чи авторами підручників не сприймаються дітьми. На півсвідомості у дітей виробляється протест проти будь-яких правил. А якщо у дослідженні, можливо за допомогою мозкового штурму разом з дітьми створити такі правила, мотивуючи кожний крок,- дітям вони будуть зрозумілими і проникнуть через внутрішню мотивацію. Повторюючи щоразу такі правила можна використовувати казкових героїв, розглядати різні ситуації, коли могли бути порушені правила поведінки у комп’ютерних класах, і який може бути наслідок від цього.
Перед тим як розпочинати вивчення нової теми, актуалізацію опорних знань можна проводити через мозковий штурм, опираючись на життєвий та знаннєвий досвід дітей, створення проблемних ситуацій, які потребують вирішення через вивчення нового матеріалу. Специфіка цього предмету – перевантаженість термінами. Так як у вивченні інформатики є багато теоретичного матеріалу, потрібно використовувати інтерактивні методи, такі як розповідь з презентацією, читання з позначками, кубування, гронування, ажурна пилка, незакінчені речення.

Отже, компетентність —  це той ланцюжок, що пов'язує знання та діяльність людини.

Розвиток комп'ютерних технологій, особливо Інтернет-технологій, дає потужний імпульс розвитку всього людства. Усвідомлюючи цей факт, необхідно прагнути активно використовувати нові технічні досягнення в навчальних цілях. Для зацікавлення учнів вивченням предмету використовуючи інтерактивну навчальну діяльність, яка суттєво відрізняється від простого пошуку інформації в Інтернеті та надає учням можливість знайти нове для себе я застосовую веб-квест. Протягом квесту діти отримують цікаві завдання, які необхідно виконати у текстовому процесорі та дізналися багато нового.

 Інтернет є сполучною ланкою між учасниками освітнього процесу всередині навчального закладу і зовнішніми особами та організаціями, такими як батьки, інші школи, управління освітою, методичні центри, наукові організації і т. п., а також власні ресурси Інтернету. Компетентнісний підхід означає наступне: вчити на практиці того, що доведеться робити у дорослому житті. «Шляхом впровадження компетентнісного підходу у викладанні інформатики забезпечити формування ключової компетентності учнів - їх здібності та готовність використовувати засвоєні знання, уміння та способи діяльності в реальному житті для вирішення практичних завдань». Ні для кого не секрет, що учень змінився за останні десятиліття так значно, що часом здається прибульцем з іншої планети. Вони зовсім інші, ці діти цифрового століття, так звані digitalnatives. Як би нам, дорослим, як цього хотілося, їх не виходить навчати звичними для нас методами. Найважче, що треба усвідомити вчителеві в школі: вчити дітей по-старому, все одно що дати нам з вами дерев'яні рахівниці і почати вчити рахувати. Так, є індивідууми з неймовірною жагою пізнання, їм все одно як, лише б отримувати нові знання. Їх мало, вони наша вчительська радість, але чи вправі ми орієнтувати весь наш навчальний процес на цих дітей? Отже, діти змінилися, а переробляти, кого б то не було – заняття не вдячне. Приймемо їх такими, які вони є, і спробуємо знайти нові способи взаємодії. Майже століття тому американський президент Гаррі Трумен сказав : «Світом правлять трієчники», - і це так. Немає необхідності знижувати стандарти освіти, потрібно просто повернутися обличчям до звичайним школярам і зробити навчання привабливою для них! Давайте створимо умови, в яких їм захочеться стати краще, в яких буде працювати внутрішня мотивація: «Хочу, тому що цікаво». Поки ж ми намагаємося включити у них зовнішню мотивацію: «Вчися, стане в нагоді». Неможливо отримувати задоволення від навчання, якщо все що від тебе вимагається,- запам'ятати і відтворити! Давайте робити те, що їм знадобитися у житті. Немає більш відповідного предмета для цього, ніж інформатика. Ніхто не заперечить, що успіх в нашому ділі залежить не тільки від нашої кваліфікації, від знання предмета і основ методики але і ще від багатьох, багатьох здібностей. Ми часто рухаємося на дотик, пробуємо то один метод, то інший, то зубрим, то співаємо, граємо. Абсолютних рішень не існує. Сьогодні ми говоримо про діяльнісний підхід до навчання, про те, що вчитель повинен не вкладати знання в голови своїх учнів, а повинен навчити їх самостійно здобувати знання на основі вже наявних умінь і навичок, навчить вибудовувати асоціативний ряд, який буде допомагати отримувати нові знання, необхідні для розв'язання життєвих ситуацій. Ось тому на своїх уроках я приділяю увагу не тільки навчання основам інформатики -  будова ПК, вивчення програм, - але також і розвитку впевненості та свободи в спілкуванні в інформаційному просторі, вміння застосовувати програми на користь в житті. Вважаю, що це можна досягти використовуючи прийоми інтерактивного навчання на уроках і в позаурочній діяльності. Вважаю, що перевага інтерактивної методики в тому, що навчання проходить більш ефективно, тому що учні не просто заучують новий матеріал, а активно практикують її на уроці і поза уроком.

  Про проблеми вчителів: перша і головна – вчителі не хочуть, соромляться, бояться комунікативного підходу на уроках, тому що вони не впевнені в собі, що вони здатні цей комунікативний підхід застосувати. Впровадження в шкільну практику компетентнісного підходу пов'язано з великими труднощами. Об'єктивна складність полягає в з'єднанні двох суперечливих принципів: фундаментальності і практичної спрямованості сучасної освіти. Перший принцип забезпечує систематичність засвоєння знань, другий – їх практико-орієнтовану інтеграцію, що дуже важко поєднати.

УРОК — ОСНОВНА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО- ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

 Зупинимося на особливостях уроку на засадах компетентнісного підходу. 

По-перше, на компетентнісному уроці 80 % часу діти повинні працювати самостійно, а 20 % часу педагог має витрачати на організацію самостійної роботи учнів.

По-друге, такий урок повинен відображати структуру діяльності. Урок має відповідати таким критеріям: мати прогностичну мету, спіралеподібну будову навчального матеріалу у вигляді розгортання знань, учитель повинен виконувати функції організатора навчального процесу, а учень — суб'єкта діяльності, залучати дітей до активної пізнавальної діяльності з метою формування нових здібностей, обирати оптимальні методи навчання, наочність, застосовувати моделювання, створюючи ситуацію успіху для кожної дитини тощо.

«Відомості науки не лічить повідомляти учневі, але його потрібно привести до того, щоби він сам їх знаходив, самостійно їх опанував. Такий метод навчання найкращий, найважчий, найрідкісніший. Важкістю пояснюється рідкісне його використання. Переказ, читання, диктант проти нього дитяча забавка», — писав німецький педагог-демократ XIX ст. Адольф Дістервеґ, чиї ідеї значно випередили час і є актуальними для розвитку освіти XXI ст. Таким чином, пріоритет мети освіти змістився в бік формування діяльністних здібностей. За цих умовах все більшого значення набуває компетентнісно-діяльнісний підхід, що містить усі види діяльності (самовизначення, нормотворчість і нормореалізація), рефлексивний аналіз власної діяльності, а також системно тренує комунікативні здібності, забезпечує формування у дітей готовності до саморозвитку.
Компетентнісно-діяльнісний підхід налаштований на розвиток особистості. Відрізняє систему навчання те, що в ній наголошено на зоні ближнього розвитку, тобто є область потенційних можливостей, що дають змогу учневі контактувати із дорослим та під його керівництвом на більш високому рівні розв'язувати необхідні завдання. Виходять на зону найближчого розвитку через постановку навчальних завдань. Учитель керує пошуком відповідей на навчальне запитання чи навчальну задачу, зокрема надає допомогу, а не підказує. Діяльність школяра в межах своєї зони найближчого розвитку передбачає використання ним додаткових відомостей з допоміжних джерел (словників, довідників, енциклопедій), з якими учень працює самостійно. Робота учня з урахуванням зони найближчого розвитку сприяє актуалізації самоконтролю, саморегуляції та плануванню власної діяльності в умовах контролю і допомоги з боку вчителя.
Школа сьогодні стрімко змінюється, прагне відповідати вимогам часу. Головне, що змінюється в суспільстві, — це прискорення темпів розвитку. Тому важливо не стільки дати дитині якомога більше знань, скільки забезпечити її загальнокультурний, особистісний та пізнавальний розвиток, навчити учитися. Це є найважливішим завданням нових освітніх стандартів, що мають реалізувати розвивальний потенціал початкової загальної освіти та загальної середньої освіти загалом. Конструктивно виконати завдання освіти XXI століття допомагає компетентнісно-діяльнісний підхід.
Діяльністний підхід — це метод навчання, коли дитина не отримує знання в готовому вигляді, а добуває їх сама в процесі власної навчально-пізнавальної діяльності. Принциповою відмінністю технології діяльнісного методу від традиційної технології демонстраційно-наочного метода навчання є те, що запропонована структура описує діяльність не вчителя, а учнів.
Технологія діяльнісного метода в практичному викладанні реалізується завдяки такій системі дидактичних принципів (за Л. Петерсон).
1) Принцип діяльності — полягає в тому, що учень, отримуючи знання не в готовому вигляді, а добуваючи їх самостійно, розуміє зміст і форми власної навчальної діяльності, розуміє та сприймає систему її норм, активно бере участь в їх удосконаленні, що сприяє активному успішному формуванню його загальнокультурних та діяльнісних здібностей, загальнонавчальних умінь.
2) Принцип неперервності — передбачає наступність між усіма ступенями та етапами навчання на рівні технології, змісту і методик з урахуванням вікових, психологічних особливостей розвитку дітей.
3) Принцип цілісності — передбачає формування учнями узагальненого системного уявлення про світ (природа, суспільство, про себе, соціокультурний світ та світ діяльності, про роль і місце кожної науки в системі наук).
4) Принцип мінімакса — полягає в тому, що школа має запропонувати учневі можливість засвоєння змісту освіти на максимальному для нього рівні (визначається зоною найближчого розвитку вікової групи) та забезпечити його засвоєння на рівні соціально безпечного мінімуму (державного стандарту знань).
5) Принцип психологічної комфортності — передбачає позбавлення всіх стресоутворювальних факторів навчального процесу, створення в школі та на уроках доброзичливої атмосфери, орієнтованої на реалізацію ідей педагогіки співробітництва, розвиток діалогових форм спілкування.
6) Принцип варіативності — передбачає формування учнями здатності систематично розглядати варіанти й адекватно ухвалювати рішення в ситуаціях вибору.
7) Принцип творчості — означає максимальну орієнтацію на творчість в освітньому процесі, набуття учнями власного досвіду творчої діяльності.
Отже, необхідними засадами реалізації діяльнісного підходу є: введення дітей у зміст нового навчального матеріалу шляхом відкриття знань, а не їх подавання; створення умов для використання на уроці наукової інформації, здобутої поза школою; передбачення певних інтелектуальних труднощів під час опанування навчального матеріалу; активізація пізнавальної діяльності з використанням проблемно-пошукових методів.